ЛЮБИ І ЗНАЙ СВІЙ
РІДНИЙ КРАЙ
(урок-розвідка
для учнів 10-11 класу)
Курнос Ігор
Терентійович, учитель біології та екології навчально-виховного комплексу
„Гайворонська гімназія-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5” Кіровоградської
області
Слово вчителя:
У кожного із нас є той куточок на Землі, до
якого ми повертаємося у думках, своїх спогадах, бо там промайнуло наше
дитинство. Це невеличкий куточок на карті нашої країни. Звідси, з краю
дитинства, починається для нас Батьківщина. Здійснюючи мандрівки до інших
місць, ми мимоволі порівнюємо знайомі нам з дитинства ріки, ліси, озера,
рівнини з тим, що постає перед нашою уявою за межею рідного краю. І кожного
разу переконуємося, що немає кращого й милішого, ніж рідний куточок на Землі. Для
того щоб зберегти такі куточки для наступних поколінь, на Гайворонщині створено
природоохоронні території, мережа яких у майбутньому буде збільшуватися.
Вчитель
географії:
Земельний фонд району складає 69 тис 500 га
У сільському господарстві використовується 57 тис га
Із них на орні землі припадає майже 49 тис га
На ліс 6 тис 500 га
Під забудовами 3тис 500 га
Ставкове господарство займає 1тис 500га
12тис 500га це землі що не використовуються
На території району є 4
заповідника
Бандурівські ставки,
Урочище Сальківське,
Казавчинські скелі,
Іванкова криниця.
До проектованих заповідних
територій належать:
Горицвітова долина у Долинівці,
Урочище Мухове села Тополі,
Урочище Антоньово у селі Хащевато,
Соломіївські скелі у Соломії.
Перший Ведучий:
Над ставом тріпочуть од вітру листочки,
І пух із верби що у небо летить.
Цей рай на землі - Бандурівські ставочки.
І річка Яланець в долині біжить.
Другий ведучий:
10 грудня 1994 р. Указом Президента
України орнітологічному заказнику "Бандурівські ставки" надано статус
державного значення. Його площа становить 385,6 га. У високотравних
водно-болотистих заростях гніздяться і розмножуються водоплавні та прибережні
рідкісні птахи. Це - чаплі білі і руді, лебіді та гуси, лиски, очеретянки лугові, синиці вусаті та
фазани.
Третій ведучий:
По стежці пройдусь, по вузенькі, вздовж річки
Де пахощі трав і пісні солов’я
На Сальківські я піднімусь крутосхили
Де б’ється із скелі джерельна вода.
Четвертий
ведучий:
Заповідне
урочище Сальківське, площею 66,3 га, розкинулось в розлогій долині річки
Південний Буг. Головною ознакою цієї місцевості є поєднання крутих скелястих
схилів з виступами на поверхню кристалічної породи та пологих берегів степової
частини Південного Бугу. Завдяки цьому вздовж течії річки утворюється безліч
острівців. А різноманіття тваринного та рослинного світу, традиційно
характерного для степового краю у поєднані з дивовижними пейзажами не залишить
нікого байдужим.
Скелясті
береги вкриває килим з ковили волосистої, очитка жовтого, цибульки
гадючої.
По днищу балки, яка впадає в
Південний Буг зростають вологолюбні види - мітлиця повзуча, м'ята водяна, комиш
лісовий, герань болотна,
оман високий. У воді зростає аїр болотний. Тваринний світ представлений
Червонокнижними видами серед яких – ящірка зелена, мідянка.
Перший ведучий:
Вийду на скелі зелені, високі,
Вслухаюсь в шум я швидкої ріки,
Поглядом трави огляну квітучі,
Там Казавчинські стрімкі береги.
Другий ведучий:
Унікальною
пам’яткою природи є Казавчинські скелі. Цей ландшафтний заповідник займає площу
93 га. Він береже в собі історію козацтва на поділлі. Скелясті береги є взірцем
ландшафтного мистецтва, яке створила сама природа. На гранітних крутосхилах
зростають лікарські рослини: материнка і звіробій. У розщілинах знайшов
притулок пухирник ламкий.
У
густому травостої ховаються мідянки. Над чистою водою кружляють красуні діви.
Усі три вида занесені до Червоної книги України.
Третій ведучий:
Сон торкне мене ніжно крилом
І дитинство чарівне насниться:
І де стежка веде в світанкове село
І моя Іванкова криниця.
Четвертий
ведучий:
Далеко за межами району і
області відома гідрологічна пам'ятка "Іванкова криниця", яка займає
площу 2,5 гектара. Розташоване цілюще джерело на північно-західній околиці
с.Котовки. Ще за часів Радянького Союзу, вода використовувалася для
розливу на місцевому виноробному заводі. Після закриття заводу,
виробництво мінеральної води у пляшках було припинено. Після здобуття
Незалежності України і будівництва у 2003 році нового підприємства, виробництво
води було відновлено. За хімічним складом у воді з "Іванкового
джерела" є солі натрію, калію, кальцію, магнію.
Джерело було урочисто
освячено у серпні 2003 році єпископом Кіровоградським і Олександрійським
Пантелемоном. „Іванкову криницю” занесено до паломницьких місць Єпархії. У 2007
році гідрологічну пам'ятку «Іванкова криниця» було визнано «Чудом
Гайворонщини».
Перший
ведучий:
Горицвітові долина
Квітне м’ята і шипшина
Де чебрець цвіте на схилі
Ковели там білі хвилі
Там є річка невеличка
Звуть цю річечку Ташличка.
Другий ведучий:
Проектована територія ландшафтного заказника розташована на захід від села
Долинівка. Його площа 36,8га. Основу природного ландшафту утворює
річка Ташличка з заплавою та терасами. Довжина річки в межах урочища 1800
метрів. Ташличка прорізає докембрійський кристалічний фундамент, складений з
гранітів з високим вмістом рожевого польового шпату, що надає гірським породам
рожевого кольору. Унікальним угрупуванням для лісостепу є скупчення ковили на
правобережжі, та горицвіту весняного на лівому березі.
Одна із
легенд розповідає що у затінку дуба вiдпочивав юнак з луком i стрiлами. В
цей час там проходила Афродiта, богиня кохання. Поглянула вона на юнака i
закохалася: не бачила такого красеня навiть серед богiв-олiмпiйцiв. Юнака звали
Адонiсом, вiн був сином кiпрського царя. З того часу Афродiта, богиня кохання,
дочка Зевса, не розлучалась з Адонiсом. Афродiта просила Адонiса берегти себе i
не полювати на злих ведмедiв i вепрiв.Одного разу, коли поблизу не було
Афродiти, Адонiс iз списом у руках кинувся на розлюченого вепра. Сталося лихо:
поранений вепр великими iклами смертельно вразив Адоніса. Гiрко плакала
Афродiта над тiлом коханого юнака i в пам'ять про нього iз кровi Адонiса
виросла чудова квiтка, яка розпускається щовесни. Адонiс приходив на землю з
першими променями сонця, природа оживала, i розпускалася золотисто-жовта
квiтка, названа на честь юнака адонiсом. Серед червонокнижних видів тут
збереглися півники болотяні і купальниця європейська. Тваринний світ
представлений рідкісними видами серед яких сколлія гігант і ксилокопа
фіолетова.
Третій ведучий:
У долині річка в’ється
Батіжком в народі зветься
Там де стигне хліб на полі
Є село що звуть Тополі.
Четвертий
ведучий:
У 18
столітті поміщик Юліан заснував невелике поселення яке було названо його
іменем –Юліанівка. У долині протікала невеличка річечка яку у народі називали
Батіжком. Навколо садиби зростав сад з фруктових дерев. На схилах що
підіймалися над річкою шумів невеликий ліс з бересту, кленів та дубу. За
тривалий історичний час від лісу залишилося невелике урочище у глибокій балці.
Село перейменовано у Тополі. А на схилі прокладено вузькоколійку.
Під час
екскурсій у 80 роках минулого століття там було знайдено рідкісні для нашої
місцевості рослини – відкасник татарниколистий і осотоподібний. В урочищі ще
можна було віднайти проліску і підсніжник. Пошуки цих рослин тривають донині.
В одній
легенді розповідається. Колись, дуже давно, на наш край нападали татари.
В одному селі жила бідна вдова. Мала вона трьох синів-козаків - один другого
кращий. Уже повиростали вони, і думала мати, що невісток приведуть, поміч буде.
Але не так сталося, як гадалося. Чорною хмарою посунула на Україну татарська
орда. Зібралися три сини тієї вдовиці на татарву йти. Попросили в матері
благословіння, поклонилися громаді, взяли мечі, осідлали коней вороних і
поїхали з побратимами на рать. Поверталися з перемогою односельчани додому по
білому снігу, що випав після битви. Радісно зустрічали їх. Але для матері-вдови
принесли вони сумну звістку: її два сини впали у лютій січі, а третього,
порубаного, забрали татари з собою. Боса і простоволоса бігла мати по білому
снігу за третім сином і тяжко голосила. Гіркі сльози рясним дощем падали з
очей. Від них танув білий сніг. Де впала сльозина, там розквітала маленька
квіточка. У народі їх називали підсніжниками.
Перший ведучий:
Миті з дитинства і думи щасливі
Злетіли у вись із лелечим крилом,
Все таке рідне і серденьку миле –
Це Соломія – над Бугом село!
Другий ведучий:
На
правому березі річки Південний Буг, у здовж гранітних крутосхилів на довжину 3
км простягнулося урочище Соломіївські скелі. Це місце має давню історію. На
березі річки було поселення від якого сьогодні залишилися тільки кам’яні межі,
садочок і млин. На скеля багато рослин що потребують захисту. Це смілка
гранітна і гвоздика бузька. Це гусяча цибулька і шафран сітчастий або крокус.
В
одній легенді розповідається про те, що житель Олімпу бог Гермес якось одного
разу, змагаючись зі своїм другом Кроком, випадково вбив його. Оплакуючи, Гермес
перетворив краплі його крові в прекрасні квіти Крокуси – такі ж красиві, яким
був його друг.
Згідно з
іншою версією, Крокус був закоханий у німфу, і вони ніколи не розлучалися. Коли
богам набридло спостерігати за ними, вони перетворили німфу в кущ, а юнака – в
прекрасну рослину, яке згодом стало називатися Крокусом.
Колись у незапам'ятні часи за широкими листям цієї рослини переховувався біс.
Переслідуючий його Архангел Михайло пустив у нього стрілу блискавки, яка і
"прострелила" рослину, після цього листя перетворилися в вузькі
смужки. З тієї самої хвилини вся нечисть не сміє і наблизитися до сон-трави. А
саму рослину стали вважати не тільки оберегом від усякого чаклунства і лихого
ока, але і символом переможного зброї. Його соком навіть обробляли списи, щоб
відігнати темну силу.
Третій ведучий:
Вийду туди, де із Бугу веселка,
Воду для хмарок у небо бере.
Гляну туди, де квітучі садочки,
Там де тюльпан в Антоньові росте.
Четвертий
ведучий:
На
західні околиці Хащевато в минулому був хутір Антоньово. Маленькі білі хатинки
утопали у вишневому цвіті ніби підпирали масивне каміння на крутосхилах
Південного Бугу. Порослі вербами і вільхою береги проводжали бурхливі води
річки до Чорного моря. Господарська діяльність глибоко вплинула на руйнування
природного ландшафту. Розробки корисних копалин, кар’єри як глибокі рани на тлі
нашої планети. Невеликі осередки не до торканих ділянок бережуть у неповторній
красі рослини що є зникаючими у нашій флорі. Шафран сітчастий і півники
понтичні. Тюльпан бузький і ковила пірчаста.
У
древній легенді розповідається. Коли татари напали на наш край у нерівний
поєдинок вийшла вся громада, від малого до старого. Великий хан наказав
перевірити в ранці чи багато коней у суперника. Тільки зійшло сонце і подув
легенький вітерець пухнасті ковилові колоски загойдалися у степу. Степ став
білим неозорим без кінця і меж. На відстані вони нагадували гриву коней.
Подивився хан що велика рать зібралася на полі і що багато у раті коней,
злякався поразки і залишив село. З тих пір у літній день і донині колише
вітер ті пухнасті колоски, що нагадують про історію нашого краю.
Немає коментарів:
Дописати коментар